Путлерівська комашня розворушилася або як Шаменков свої "рукописи" намагався спалювати
Досить цікаво стежити, як розгортаються події після першої публікації мого нового блогу.
Нагадаю, що виявило розслідування: одеський художник Сергій Шаменков, що є запеклим борцем із «шароварщиною», яка «заважає йти в Європу», виявився кадровим російським пропагандистом.
Упродовж українсько-російської війни він не лише не припинив співробітництво із російськими реконструкторами, які тепер підпорядковуються контрольованому спецслужбами Військово-історичному товариству, але й допомагав у якості ілюстратора видавати науково-популярні книги пропагандистського – антиєвропейського й, звісно ж, антиукраїнського – змісту з серії «Ратное дело».
Серія ця практично повністю присвячена боротьбі Росії проти країн Заходу й загарбанню України. Перевага віддається часам кумира Путіна – біснуватого Петра І. Видається вона не просто так, а в рамках програми Президента РФ з патріотичного виховання громадян РФ. Тобто це пряма путінська пропаганда.
А видає її теж не хтось, а фонд «Русские витязи» під егідою Головнокомандуючого ВПС РФ. Тобто це робота на російські армійські кола, на Генштаб російської армії.
Радий, що багатьох моя публікація не залишила байдужими у часи гібридної війни.
Тим часом Шаменков, перш за все, понісся прохати свого друга, рашистського пропагандиста Владіміра Вєліканова, щоб прибрав його ім’я з анонсу щойно виданої антиукраїнської книги «Царские воеводы и гарнизоны на Украине 1654–1669 гг.». До московської воші прибігла її українська колега з умовляннями «не палити контору»!!!
Вєліканов, зрозуміло, прибрав.
Але потім Шаменков збагнув, що скріни збереглися, та й самі книги можна добути, тому з цього нічого не вийде. Не приховається, не затаїться, поки довірливі українці слухають про розгром шароварщини. Доведеться давати пояснення і щось говорити.
Гниди розворушилися і почали прикидатися божими корівками, але дзузьки!
Дехто з патріотичних діячів спершу вирішив, враховуючи факт бурхливої й послідовної співпраці Сергія Шаменкова з генштабною Москвою, припинити співробітництво з ним; та потім Шаменков їх переконав, що це ж лише картинки для книг, які нічого спільного з сучасністю не мають, а намалював він їх задовго до подій, у 2012-2015 роках, і був змушений передати у рамках якихось «джентльменських» угод. «Я не такая, я жду трамвая...».
Ясна річ, це лише його слова.
Вірити їм неможливо, бо факти кажуть інше.
Ось «Военно-исторический форум Реконструктор.рф»
Саме на ньому Шаменков дякує за надісланий авторський примірник проілюстрованої ним книги Бориса Мегорського «Реванш Петра Великого. Взятие Нарвы и Ивангорода русскими войсками в 1704 году» (2016), що була високо оцінена Клімом Жуковим і іншими чільними рашистами.
Там само тішаться схвальній рецензії україножера Жукова.
http://www.reenactor.ru/index.php?showtopic=91860&st=120&p=971047&#entry971047
Здається, всім після цього має бути зрозуміло, що Сергій Шаменков – не нещасна жертва обставин, малюнки якої, мовляв, випадково використали, мало не без його відому.
А ось вже наведений мною доказ того, що авторські малюнки Шаменкова у цій книзі не «дочекалися свого часу» випадково й не малювалися для якогось свого українського проекту, а були «спеціально виконані» конкретно для цієї книги з цілком очевидним рашистсько-реваншистським душком:
А потім із ним, мовляв, цей самий прикрий казус трапився ще раз. І ще раз. Отаке от невезіння. Увесь час у росіян популярна книга фашистсько-великодержавного змісту виходить – і конче потрібні ілюстрації Шаменкова, тож доводиться, доводиться...
Проте в останньому випадку Шаменкову дуже не пощастило: Владімір Вєліканов проговорився необережно, що роботу над виданою в травні 2020 року книгою «Царские воеводы и гарнизоны на Украине 1654–1669 гг.» розпочав чотири роки тому, тобто 2016 року, в розпал війни.
То чи можна вірити плутаним поясненням Шаменкова?
Він чудово знав переконання й настрої тих, для кого виконував ілюстрації, зміст і тон книг, їхню спрямованість і серію, в якій вони вийшли.
Співробітничати з армійським пропагандистським фондом «Русские витязи» він теж почав давно, бо систематично (в тому числі і в 2015 році) друкується в ілюстрованому часописі «Старый Цейхгауз», який видається саме цим фондом. Ясна річ, теж задля патріотичного виховання громадян РФ у путлєрівському дусі.
Як і фонд, журнал є під пильною опікою найвищих кіл Кремля:
«В 2011 году «Старый Цейхгауз» отметил своё двадцатилетие. В № 40-41 издание с юбилеем поздравили Председатель Совета Федерации Федерального Собрания Российской Федерации С. М. Миронов, заместитель Председателя Правительства Российской Федерации А. Д. Жуков, и. о. руководителя Росохранкультуры В. В. Петраков, а также руководители ведущих музеев России, являющихся партнерами журнала: заместитель директора Государственного Эрмитажа Г. В. Вилинбахов, президент Государственного исторического музея А. И. Шкурко, директор Военно-исторического музея артиллерии, инженерных войск и войск связи В. М. Крылов, директор Центрального музея Вооруженных Сил А. К. Никонов, директор Центрального военно-морского музея А. Я. Лялин, а также коллектив и главный редактор Военно-исторического журнала И. М. Чачух.
В 2013 году журнал «Старый Цейхгауз» стал лауреатом XII Всероссийского конкурса СМИ «Патриот России». Издание было признано победителем среди журналов в основной номинации — «Моя Россия» — за серию материалов о российских наградах, униформе, знаменах, геральдике.
В 2015 году журнал был вновь выдвинут на XIV Конкурс «Патриот России». В номинации «Мы — Россияне» серебряной медалью был награжден сотрудник редакции Андрей Сакович за серию иллюстрированных исследовательских материалов об униформе, наградах, оружии, знаменах, геральдике российской армии».
http://цейхгауз.рф/about
«В 2016 году «Старый Цейхгауз» занял 3-е место на XV Всероссийском конкурсе «Патриот России» в номинации «Моя Россия» за серию материалов об униформе, знаках различия и отличия времен революции 1917 г. и Гражданской войны в России.
В 2016 году «Старый Цейхгауз» отметил своё 25-летие. В № 70 издание с юбилеем поздравил Председатель Государственной думы Российской Федерации, Председатель Российского исторического общества С. Е. Нарышкин».
https://ru.wikipedia.org/wiki/Старый_Цейхгауз
Гадаю, що цього досить, аби кожен збагнув, що «Старый Цейхгауз» – то не просто журнальчик гурту сумирних ентузіастів історії, а рупор путлєрівської військової пропаганди, який вітають на найвищому рівні, найближчі посіпаки Путлєра.
Співробітником його редакції є той самий Владімір Вєліканов:
http://русские-витязи.рф/OldZeughauz
Саме на «Военно-историческом форуме Реконструктор.рф» Сергій Шаменков (rogala) 2016 року, під час війни, доводить, що ніяких українців не існувало, що їх придумали у XVIII столітті, а до того вони були русскімі і малороссіянами. На підтвердження своїх слів він цитує «обзор вопроса от российского ученого, хотя что то подсказывает что и он не подойдет, не то говорит.. не созвучно веяниям времени....», тобто рашист Шаменков натякає, що це не сподобається українським патріотам, і глузує з цього.
Зауважте, цитує не Олександра Моцю, не Тараса Чухліба, не Василя Балушка, не ще когось із українських учених.
А погоджується з ним персонаж із екзотичним іменем Роберто Паласіос, який гадає, що українець – «это скорее специализация. То есть живущий на фронтире. Солдаты Украинской ладмилиции там русские по национальности, местное население Украины это малороссы. Все живут и служат у КРАЯ. То есть УКРАИНЦЫ.
Но, что для той территории употреблялись оба названия - Малороссия и Украина, это тоже факт. А словосочетание Украинское казачество только и обозначало, что это именно местное в основном из малороссов. Потому как было уже и Донское. Так донские казаки и калмыки гарнизона г. Чугуева были тоже украинцами. А когда этот лучший казачий полк РИА решили увеличить и размножить путём включения в него местных малороссов из приданных городу ссельских местечек, ничего хорошего не получилось. А получилось как в драке на мельнице между донцами и украинцами в "Тихом Доне"».
Шаменков нічого йому не заперечив, що характерно. Бо згоден повністю.
Роберто Паласіос-Фернандес – це не жертва перегляду мексиканських серіалів, а наполовину іспанець (син іспанського комуніста), наполовину росіянин, відомий своєю радикально антиукраїнською позицією. Художник, приятель Кліма Жукова, один із засновників і член редакції того самого журналу «Старый Цейхгауз» від російського армійського пропагандистського фонду «Русские витязи»...
http://www.reenactor.ru/index.php?showtopic=89784&st=20
https://sammlung.ru/?p=2062
Правда, дуже патріотично?
Не менш цікавий форум російської спільноти реконструкторів «Империал», облюбований Сергієм Шаменковим. Назва ж бо яка! Імперська, явно не «шароварна»!
На ньому Шаменков (rogala) 2019 року бере участь у конкурсі малюнка й виграє віртуальну валюту форума – імпери. Це не гріх, звісно, але як звучить: «Імпе-е-ери-и!»
«Победители в номинации "Художник":
1. Первое место занимает rogala. Он награждается:
медалью победителя в номинации "Художник"
Imperial
денежной суммой в размере 2 000 имперов»
http://imtw.ru/topic/58799-konkurs-rozhdestvenskii-rekonstruktor-imperi/page__st__50
А ось там само Шаменков обурюється методами боротьби Української повстанської армії:
«Другое дело что методы борьбы не внушают ...хотя в то время никто не брезговал .....»
http://imtw.ru/topic/1772-bandera/page__st__70__p__1041303
Якщо хтось повірив, що, віддавши свої «джентльменські борги», Сергій Шаменков припинив спілкуватися з імперцями-великодержавниками, він дуже помиляється.
Ось буквально днями на сторінку Шаменкова у соціальній мережі Facebook його прийшли втішати як постраждалого від українських націоналістів старі приятелі по «ратному дєлу», завсідники «Военно-исторического форума Реконструктор.рф» – кримський сепаратист-українофоб Ігор Дзісь і вже знайомий нам співробітник путлєрівського фонду, «русскій витязь» Роберто Паласіос-Фернандес, які не соромляться поливати брудом Україну, українців і українську мову, від самих звуків якої, виявляється, дуже страждає чутлива іспанська душа:
Ще раз звернімо увагу, що Шаменков нічого не сказав на це своїм дорогим друзям, не попросив їх утриматися від таких висловлювань, шануватися на його сторінці. Їхні переконання його ніскілечки не хвилюють. Бо з ними та на їхніх майданчиках він аж ніяк не є патріотом України та не рухається в обітовану Європу!
Замість цього Шаменков погигикав, що нічого до нього чіплятися, бо всі тут торгують і їздять на заробітки, «при этом стреляя друг в друга». Тобто російсько-українська війна в його розумінні виглядає саме так.
Для нього це насамперед зручна нагода погріти руки, заробити криваві гроші під шумок, бо зараз у Росії кидаються шалені кошти на пропагандистську літературу про різні «можем повторить».
https://olchomenko.blogspot.com/2020/06/blog-post_14.html
Московські воші чи українські гниди?
Московські воші чи українські гниди?
Як людина, що цікавиться історією Україною, я не міг залишитися осторонь цікавезної дискусії, чи носили українські козаки шаровари. У ній взяли участь і науковці, й незалежні дослідники, й просто користувачі соцмереж, а пристрасті киплять такі, що не до жарту. Заперечити загальновідомий факт узявся одеський історичний реконструктор, художник, «скульптор малих форм», як він себе іменує, Сергій Шаменков. Він типу завзятий борець із шароварщиною, який, попри лише художню освіту, не соромиться гудити вчених-істориків. У його багажі ще багато таких «розвінчань».
Проти тверджень Шаменкова виступили такі відомі вчені-медієвісти, як професор Олег Однороженко, професор Тарас Чухліб, провідний фахівець з історії кубанського козацтва, професор Дмитро Білий, знаний дослідник козацьких традицій, кандидат економічних наук Тарас Каляндрук, дослідниця стародавнього текстилю Ірина Погоржельська та багато інших академічних істориків, етнологів і культурологів. Серед його критиків опинилися також відомі громадські діячі та діячі культури – журналіст і політик Віталій Гайдукевич, історик і журналіст Олег Стецишин, майстер бойових мистецтв, засновник бойового гопака Володимир Пилат, майстер єдиноборства «Спас» Олександр Притула, сценарист і телеведучий Сашко Лірник, перекладач Олекса Негребецький, бандурист Назар Божинський, історичний реконструктор Олексій Руденко, патріотичний блогер Софія Дніпровська і багато хто ще, хто користується повагою в Україні. Всім їм у відповідь пролунало, що вони – «відсталі шароварники», «борсаються в архаїчній матні», що їм шаровари «азіатської орди» заважають іти в Європу.
З самого початку мене вразила у цій історії одна річ. Це неймовірна розкрутка особи Шаменкова. За його власними словами, «вільний художник», тобто самозайнята особа, постійно гастролює, виступає з лекціями, його самого та його припущення несамовито піарять десятки Інтернет-ресурсів. Невже малі форми, тобто солдатики, приносять такий прибуток, що дають змогу багато подорожувати, збирати старожитності, колекцію яких він виставляв 2016 року, шити одяг, замовляти дорогі обладунки? Насторожувала й запопадливість, із якою Інтернет-сайти викладали його брутальну й нарцисичну маячню.
Володимир Пилат у ході полеміки звернув увагу, що Шаменков тісно співпрацює з російськими реконструкторськими клубами, регулярно відвідує їхні історичні фестивалі, охоче рядиться у гвардійця Петра І. А 2017 року надрукував у Росії статейку про гренадерські сумки Петрової армії.
https://infosich.blogspot.com/2020/03/blog-post.html
Спершу я поставився до цього байдуже. Ну, опублікувався, ну й що?
А потім натрапив у мережі на дещо, що кардинально змінило мої погляди на ситуацію.
З’ясувалося, що, незважаючи на всі події, Сергій Шаменков з 2014 року не просто спілкується з російськими товаришами, обмінюється досвідом, публікує якісь замітки по матеріальній культурі, але й регулярно працює на російські військові фонди, беручи активну участь у якості ілюстратора у виданні агітаційної «військово-патріотичної» літератури.
Мій пошук виявив щонайменше три випадки такої праці Шаменкова:
Книга 1.
2016 рік
Мегорский Б. В. Реванш Петра Великого. Взятие Нарвы и Ивангорода русскими войсками в 1704 году. М., СПб: Кордегардия, 2016. 203 с.
«Авторские рисунки специально для этой книги выполнили современные мастера военно-исторической иллюстрации: М. Борисов, Н. Зубков, А. Каращук, О. Пархаев, В. Тараторин, А. Темников, А. Тронь, О. Федоров, С. Шаменков».
https://www.livelib.ru/book/1002410855-revansh-petra-velikogo-vzyatie-narvy-i-ivangoroda-russkimi-vojskami-v-1704-godu-bv-megorskij
Книгу Мегорського схвалив відомий російський українофоб-комуніст Клим Жуков: «Кто не помнит – мы брали там именно реванш за ту же Нарву, где получили конфузию в 1700 году, после чего Пётр Первый, разбив шведов на Полтаве, «за учителей своих заздравный кубок поднимает». Собственно говоря, учителями нам шведы стали именно под Нарвой в 1700 году в начале Великой Северной войны».
Книга 2.
2018 рік
В.С. Великанов
Русский вспомогательный корпус
на польско-саксонской службе в 1704–1707 гг.
и сражение при Фрауштадте
Сам автор, Владімір Вєліканов, написав у блозі 2 червня 2018 року:
«Также я хотел бы поблагодарить людей, помогавших мне в подготовке этой работы: О. Курбатова (который мне в свое время рассказал о хранящихся в РГАДА документах корпуса), С. Мехнева, О. Шолина, М. Нечитайлова, А. Лобина, Б. Нильссона и О. Съестрема. Замечательные карты для книги нарисовал Степан Темушев, рисунок солдата на обложке - Сергей Шаменков. Отдельное "спасибо" я хочу сказать "Русским витязям" - Александру Малову, Татьяне Муриной, Олегу Леонову и Владимиру Передерию».
http://rusmilhist.blogspot.com/2018/06/1704-1707.html
Серия: Ратное дело.
М., Фонд «Русские Витязи», 2018. – 96 с., илл.
ISBN 978-5-6040158-5-8.
Книга 3
2020 рік
В.С. Великанов, Я.А. Лазарев
Царские воеводы и гарнизоны на Украине
1654–1669 гг.
Серия: Ратное дело.
М., Фонд «Русские Витязи», 2020. – 248 с.,
Книга є відкрито антиукраїнською. Владімір Вєліканов писав у тому ж таки блозі 16 травня 2020 року – якраз під час розповідей Шаменкова про свою патріотичність і проєвропейськість:
«Вышла наша с Яковом Лазаревым новая книга "Воеводы и гарнизоны Украины 1654-1669 гг." (ссылка). Работа посвящена становлению российского военно-административного присутствия на Украине в 1654-1669 г., и подробно рассказывает в каких условиях и под воздействием каких факторов принимались решения о вводе царских администраций в малороссийские города, и какими правами и полномочиями они обладали. А также как они трансформировались под воздействием внешних факторов. Численность и состав гарнизонов дается в динамике по годам, и позволяет оценить правдивость популярного у некоторых украинских "историков" тезиса о "царской оккупации Украины". В ходе подготовки работы выяснилось, что многие исследования по истории Украины в указанный период, описания боевых действий на ее территории, а также упоминания о механизмах взаимодействия между царской администрацией и местными элитами - безнадежно устарели, и нам пришлось самостоятельно исследовать эти темы. Но я сразу оговорюсь: наша книга посвящена именно становлению российского военно-административного присутствия на Украине, а не истории Руины или деталям состава гарнизонов. В своей работе мы, безусловно, затрагиваем эти вопросы, но основной фокус - на механизмах и условиях функционирования царских администраций и их взаимодействии с казацкими элитами и другими сословными группами.
Отдельное спасибо я хотел бы сказать научным редакторам, к.и.н. Александру Малову и к.и.н. Кириллу Кочегарову, издательству "Русские Витязи" и Степану Темушеву, нарисовавшему потрясающие карты для нашей книги. Воевода на обложке - Сергей Шаменков.
P.S. Подготовка книги заняла больше 4 лет, но на самоизоляции мы смогли, наконец, "поднажать" и завершить работу»
Одним словом, «іхтамнєбило». Зміст книги вражає цинічними відсилками до сьогодення. Як бачимо, для Вєліканова історія – це політика, звернена в минуле. Він веде війну з українськими патріотичними істориками, що їх глузливо бере у лапки. І зовсім не про воєвод його опус насправді.
2020 мінус чотири... виходить, що роботу над книгою Вєліканов та Шаменков розпочали 2016 року, тобто вже під час російсько-української війни. Виправдатися, що намальовано раніше, ще коли «можна було», не вийде.
Дві останні книги видано в серії «Ратное дело» російського фонду «Русские витязи».
Серія «Ратное дело» переважно присвячена завоюванням Петра І та протистоянню Росії з Європою й Україною: «На пути в Индию. Персидский поход 1722–1723», «Дунайский поход Петра I: Русская армия в 1711 г. не была побеждена», «Борьба за Украину и битва под Конотопом (1658–1659 гг.)», «Взятие Смоленска и битва под Оршей 1514 г.», «Закат северных крестоносцев: «Война коадъюторов» и борьба за Прибалтику в 1550-е гг.», «Смоленский поход и битва при Шепелевичах 1654 года», «Курляндская операция 1705–1706 гг. и сражение при Гемауэртгофе», ««Азиатский дракон перед Чигирином...». Чигиринская кампания 1677 г.», «Когда Полоцк был российским. Полоцкая кампания Ивана Грозного 1563–1579 гг.», «Оборона Опочки 1517 г. «Бесова деревня» против армии Константина Острожского». Звичайно ж, усі книги витримані в ідеологічному дусі.
Скажімо, добу Руїни той же друг і роботодавець Шаменкова, російський нацист Великанов тлумачить так: «Андрусовский договор 1667 г., завершивший 13-летнюю войну 1654–1667 гг., разделил Украину между Российским государством и Речью Посполитой, но не прекратил многолетнего гражданского конфликта, получившего в историографии название «Руины». Если на Левобережье избрание гетманом Д.И. Игнатовича Многогрешного и подписание им в марте 1669 г. Глуховских статей привело к установлению мира и порядка, то на Правобережье «польский» гетман П.Д. Дорошенко в марте того же 1669 г. принес присягу турецкому султану, чем спровоцировал новый виток кровопролитной и разрушительной борьбы в 1670-х гг. за контроль над регионом между Речью Посполитой, Османской империей и Российским государством. Одним из ключевых событий с участием российских войск стала героическая оборона Чигирина от турецко-татарской армии в 1677 г., которой и посвящена данная книга...»
http://aerospaceproject.ru/series#rd
Тобто це не сухуваті наукові видання, а відверті нацистські агітки, в тому числі прямо антиукраїнського змісту.
І обидві книги серії, які ілюстрував Сергій Шаменков, як і попередня, є присвячені саме звеличенню «Петра Великого» та його перемог над Європою.
Сам фонд «Русские витязи» ще цікавіший.
Перш за все, він перебуває під патронатом Головнокомандуючого ВПС Російської Федерації. З серпня 2015 року по 2019 рік ним був генерал-лейтенант Андрєй Юдін, а з 2019 року – генерал-лейтенант Сєргєй Дронов.
По-друге, фонд здійснює свою книговидавничу діяльність «в рамках Президентской программы военно-патриотического воспитания граждан Российской Федерации». Звичайно, це пояснює виразно ідеологічний характер усіх видань. Ім’я того Президента нагадати? Ніхто не забув?
На цьому тлі дуже характерними виглядають і публікації Шаменкова в Росії напередодні та під час російсько-української війни, присвячені знову таки темі армії Петра І – батуринського ката, що «розпинав нашу Україну».
Тобто виходить, що борець із «шароварними міфами» насправді є відкритим рашистом, який роками поспіль співпрацює з російськими україножерами та російським кремлівським фондом, підпорядкованим російським військовим, бере безпосередню участь у виданні антиукраїнських імперських агіток у рамках путінської програми виховання майбутніх «воєвод» із «гарнізонами» і «допоміжними корпусами», що мають зрозуміти, як важливо «брати реванш».
Наскільки лицемірно виглядає на цьому тлі бубоніння про «шаровари з ансамблю Вірського»!
Ідеологічна спрямованість тих агіток, погляди їхніх авторів, закладені в них агресивні месиджі Путлера є цілком очевидними. Там ніхто нічого не приховує і не намагається приховати. Не помітити їх просто неможливо. Для нормальної української людини, навіть не запеклого націоналіста, допомагати їх видавати, відпрацьовувати криваві генштабівські рублі, отримані від таких осіб і фондів, є чимсь більшим за компроміс із совістю.
І шаровароборство «русского витязя» Шаменкова, виходить, є продовженням тієї боротьби з українськими патріотичними вченими, що її ведуть його російські роботодавці й покровителі. Вони її відверто декларують в анотаціях своїх опусів. А його погано прихована зневага до українських науковців – пряме продовження того глузливого тону, яким про них відгукуються його друзі-рашисти.
Виникає питання, чи не субсидуються з цього й інших фондів діяльність реконструкторських груп і деякі інші проекти Шаменкова?
Іван СВАРНИК, історик
Іван СВАРНИК, історик