ХТО НАМАЛЮВАВ ЕНЕЯ ПАРУБКОМ МОТОРНИМ?
Є «Енеїда» Вергілія, є – Івана Котляревського, а є – Анатолія Базилевича.
Не святі горшки ліплять
Іван Котляревський писав «Енеїду» впродовж кількох десятиліть. Анатолій Базилевич займався ілюструванням поеми дев’ять років. До нього за це нелегке завдання брався не один український художник. Однак такої монументальної праці, за яку взявся Базилевич, – створити понад сотню живих, неординарних ілюстрацій, – не було.
Базилевич досягнув того, що його ілюстрації стали самостійним твором мистецтва, і для переважної більшості асоціюються з героями «Енеїди».
А почалося все так. У 1959 році Анатолій Базилевич отримав від видавництва «Дніпро» пропозицію виконати ілюстрації до подарункового видання «Енеїди». Зрозуміла річ, братися до справи непідготованим – одразу прирікати себе на провал. Тож художник заходився ознайомлюватися з історією й звичаями Стародавньої Греції та Риму й культурою та побутом України ХVII – XVIII ст. Чимало придалася в цьому випадкова знахідка – присвячений козацтву альбом, виданий у 1900 році. Він містив передмову історика й великого знавця Запорізької Січі Дмитра Яворницького, який, між іншим, консультував художника Іллю Рєпіна під час роботи над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». У пригоді стала також оригінальна колекція самого Базилевича – український старовинний одяг, посуд, предмети побуту, зброя.
Наступним етапом стала робота над макетом книги. Спершу планувалося створити невеличкі за розміром ілюстрації і розмістити їх безпосередньо в тексті. Базилевич виконав замальовки, розташував на відведених місцях і… зрозумів, що треба все перероблювати. Надто крихітні ілюстрації губилися й не могли передати ні розгонистого гумору, ані масштабної величі «Енеїди».
Невдала спроба теж приносить свою користь. Художник кардинально змінив підхід – виніс зображення на окрему сторінку, збільшив малюнки й розмістив їх на правій стороні розгорту. Так Базилевич підкреслив, що власну розповідь у зображеннях веде паралельно до поетичного тексту. Другий і третій – остаточний – макети книги були розроблені в 1963 році. Тоді ж вдалося знайти основні композиційні рішення ілюстрацій. Та до того, як останній з малюнків буде завершено, лишалося ще чотири роки…
Як «Енеїді» ілюстрації малювалися
Розгорніть «Енеїду», проілюстровану Анатолієм Базилевичем, – і ви будете вражені легкістю, невимушеністю, а в той же час об’ємністю та промовистістю малюнків. Складається враження, ніби вони створювалися на раз-два: розчерк, кілька ліній, три штрихи – й ілюстрація готова. До того ж яка! Виразно передані людські постаті в найскладніших положеннях і ракурсах, обличчя відображають найтонші прояви міміки. Щоб цього досягнути, художник доклав неабияких зусиль – за кожним лаконічним малюнком лежить стільки копіткої роботи, що й уявити собі важко.
Деякі художники при ілюструванні творів покладаються передусім на власну уяву. Анатолію Базилевичу, за його словами, ближчий інший підхід – не відступати від джерела. І не менш важливою є робота з натурою та пошук у житті типажів, які за своєю зовнішністю максимально наближаються до літературного героя.
Художник був настільки перейнятий ілюстраціями, що думав про них невідступно. Приміром, Базилевичу ніяк не давалася композиція малюнку до перших рядків «Енеїди»: "Еней був парубок моторний/ І хлопець хоч куди козак…" Текст підказував, що і загальна композиція, і постать героя мають бути експресивні, рухомі. Художник спробував один варіант, другий, проте нічого путнього не вийшло. Одного разу вночі композиція… приснилася Базилевичу. Він підхопився, зробив начерк – і саме таке вирішення бачимо зараз на одній із перших сторінок книги.
Гра під назвою: впізнай себе!
Натурників митець шукав особливо прискіпливо. Переважно – серед своїх колег-художників. Найскладніше було знайти прототип для головного героя поеми. «Енейдався мені не відразу. Здається, усе потрібне на місці, а на аркуші чогось не вистачає. Спочатку позував Віталій Кравченко. Ніби усе підходило, проте щось невловимо відрізняло його від образу, що склався в моїй уяві. Тоді звернувся до Володимира Івановича Юрчишина. Попросив його відпустити вуса. Юрчишин, хоч зроду їх не носив, погодився на такий експеримент зі своєю зовнішністю. А потім добросовісно «відпрацював Енеєм» упродовж кількох років», – оповідав Анатолій Базилевич.
Прототипом Турна теж став художник – Юрій Северин. Дідона ж працювала у керамічній майстерні та «в миру» звалася Людмилою. Зевесом виявився колишній працівник «Метробуду» Павло Кардашевський. Попри поважний вік (під 90 років), він мав веселу вдачу, атлетичну будову й завидну фізичну силу, тому придався художникові ще й для створення образу Вулкана.
Ілюстрація, що зображує рай, мальована в стилі шаржу і відсилає до реальних людей – Базилевич одягнув у тоги та шаровари своїх друзів і колег, та й себе, між іншим, також послав до раю. От як про це пише дослідник Володимир Могильовський: «Щось весело розповідає художник Володимир Милько скульпторові Михайлові Декерменджі, обійнявши його за плечі. Поруч жваво жестикулює Віктор Адамкевич у дискусії з мистецтвознавцем Анатолієм Шпаком. Ховає усмішку у вуса Іван Тихий. Скульптор Віктор Гречаник знімає з дерева кільце ковбаси, а живописець Анатолій Пламеницький перебирає струни лютні».
Як анекдот переказують, що для пекла ілюстратор «Енеїди» теж добирав персонажів прискіпливо. Зокрема, наче є портретна схожість із бюрократами і працівниками установ, що перешкоджали у чомусь Базилевичу. Художник це заперечував і доводив свою неупередженість тим, що намалював у пеклі й себе власною персоною: «Робота затягувалася, видавці нервували, натури не вистачало. От і довелося самому роздягнутися й стати перед дзеркалом у позі грішника».
Нащадок козака і велика дуля
«Енеїда», проілюстрована Анатолієм Базилевичем, вийшла з друку 1968 року – незадовго до святкування двохсотліття Івана Котляревського. Художникові вдалися не лише комічні чи сатиричні сцени, але й ілюстрації до описів баталій чи напружені, драматичні ситуації. Більш ніж сто тридцять пружних контурних малюнків, потужно підсвічених кількома кольорами, вдало передають усю палітру українського життя: під дотепно підмічених сцен типу сварки Юнони та Венери до трагічних картин, – як, приміром, скорбота матері вбитого Евріала. В одному з інтерв’ю Анатолій Базилевич висловив припущення, що таке особливе чуття українського-козацького духу йому передалося від прадіда по материній лінії, полтавського козака Чемериці.
Одне тільки дивує: як совєцька цензура прогавила таку велику дулю в себе під носом у той час, коли гайки на всьому українському після нетривалої «відлиги» знову закручувалися – навіть із подвоєним завзяттям?
