 Сокира вікінгів, знайдена на півострові Ютландія, Данія. Х ст. (Національний музей, Копенгаген). |
Бойові сокири у різних народів
1. Двохлезна європейська бойова сокира. Початок XVI в. 2. Обрядова сокира норвезького селянина. 1610 р. 3. Берг барда, церемоніальна сокира німецького шахтовласника. Кінець XVII ст. 4. Ножевидна індійська сокира 5. Індійська бойова сокира, один з багатьох різновидів із плато Чхота-Нагпур 6. Індійська бойова сокира з плато Чхота-Нагпур. |  |
 Індо-перська бойова сокира |
|  |  |
|  | ||||
Індіанські томагавки
| ||||||||
 |  |  |  | |||||
|
У стародавніх сокир держаки були прямими. Дійти такого висновку дозволяють не тільки рідкісні археологічні знахідки і кам’яні сокири сучасних відсталих племен, а й скошені леза всіх стародавніх сокир (від кам’яних до залізних з наварним сталевим лезом), які були у вжитку у Київській Русі з Х століття. Коли лезо скошене в бік держака, напрям удару буде косий. Відповідно, лінія, на якій розташований центр удару, перетнеться з віссю держака. На підставі цієї закономірності і визначалася довжина держаків. В епоху вікінгів сокири із широким лезом не кувалися в силу нерозвиненості металургії, так що сокирами цього часу вважалися т.зв. бородовидні сокири, що відрізняються від сокир більшою масою і подовженим униз на 2-3 пальці лезом. Застосовувалися бойові сокири переважно на півночі, у лісовій зоні, де не могла розгорнутися кіннота. До речі, бойові сокири застосовувалися і вершниками — це був полегшений варіант алебарди з трохи зміщеним до краю центром ваги. Широколезні сокири на зразок алебарди мали довгу рукоять і були строго дворучними, оскільки важили пристойно. На кінці рукояті нерідко робився набалдашник, призначений для кращого утримання в руці. В епоху хрестових походів, коли освоєння виробництва дозволило витягати лезо з трикутника в півмісяць на ніжці, сокири стали ширшими, і сокирою тепер стали називати виріб, у якого ширина леза більше загальної довжини. Пізніше, у XIII-XIV століттях, алебарда перетворюється в бердиш, стрілецьку зброю. Назва відбувається, імовірно, від німецького слова «barda» (вар. «brada»\ «barta»\«helmbarte») у значенні «широколеза сокира» — до речі, зайвий доказ на користь назви «алебарда».Велика вага бойових сокир забезпечувала відмінну пробивну силу, але не завжди була зручною. Отже, бойова сокира до XI століття нараховує кілька основних різновидів:
сокири (алебарди) — сокири із широким лезом, насаджені на рукоятку довжиною до 1 метра. Нерідко алебарда мала ще і мечоподібний наконечник (у Європі - гизарма). Не виключено, що саме наявність наконечника відрізняла її від сокири. клевці — сокири з трикутним лезом, що віддалено нагадує кинджал, нерідко з ребристою поверхнею. Нанесені ними рани практично не гоїлися; чекани — якась подоба кирки, сокири з вузьким витягнутим лезом, призначені для пробивання збруї за рахунок малої площі ударної поверхні. |
Техніка роботи бойовими сокирами відрізнялася для окремих видів. По офіційній бійцівській класифікації ця зброя відноситься до полуторного, тобто сокири трималися як однієї, так і двома руками, усе залежало від розмірів обуха, сокирища і сили воїна. На гарному доспіху сокира звичайно тупиться. Абстрактної ж переваги жоден з перерахованих вище зразків не дає - вони лише здатні вести бій на дистанції більшій, ніж меч, але меншій, ніж спис. Загальна проблема усієї "суперзброї" така, що при великій вазі пробивна здатність росте за рахунок можливості довго вести бій. Бердиш, будучи в першу чергу підпіркою для пищалі, не перевищував 1,2 м до обуха. Алебарда звичайно мала загальну довжину в людський ріст, так що на ратище приходилося близько 1,5 м. Однак, згідно з відомими даними, на пробивну здатність довжина сокирища прямо не впливає - тільки форма і розмір бойової частини. Звичайно границя між ними проходить по довжині леза, точніше - по відношенню довжини леза до загальної довжини сокири. Але це співвідношення для різних часів різне. Тому більшість бойових сокир за всіх часів мали дуже скромну вагу в кілька сот грам (без врахування ратища). Зрештою, навіть розрекламована як суперзброя датська бойова сокира насправді не перевищувала габаритів сучасної теслярської сокири з трикутним лезом, хіба що була на пару сантиметрів довшою. Як показує практика, довжина сокирища залежить від способу застосування. Топорик-чекан вершника, керований одною рукою, не перевищує довжини руки. Топорик-франциска для метання був ще коротшим. Франциска для рубання і датська бойова сокира, що походить від неї, із трикутним лезом насаджувалися на метрової довжини сокирище, оскільки передбачали рубання як однією, так і двома руками.
 |  |  |  |  http://geology.lnu.edu.ua/phis_geo/fourman/Bartky/Sokyry_nations.htm |
